рони переводяться легше, скоріше, економічніше і продуктивніше. Вони легко набирають плоті й крови.
Ріжноманітна, всеохопна й методична праця, що її в цій справі може провадити військова думка, поруч з іншими державно-педаґоґічними заходами, відограє не останню ролю. Вона конкретизує це велике завдання й виясняє та використовує окремі виховні заходи, що за допомогою їх досягається велика мета. Вона нагромаджує, систематизує і опрацьовує директивно- інформаційний матеріял, що використовується практичними діячами на полі популяризації певних завдань, які служать інтересам оборони і втягають в коло цих інтересів широкі круги людности на ґрунті заінтересування справами оборони.
Зокрема такі справи, як: 1. фізичне виховання населення, 2. спорт в ріжних його формах і галузях — сокільство, пливацтво, пластунство, то-що, 3. олімпіяди, 4. пожежні товариства, 5. „Січі“, 6. популяризація воєнного знання шляхом публічних лєкцій й літератури, 7. запровадження до загально-освітніх проґрам певного мінімума воєнно-наукових дисциплін, хоча би в формі стислої енцикльопедії військовости і як обовязкового предмету навчання, 8. орґанізація наукових і громадських товариства для плекання воєнної науки, 9. орґанізація показних військових вправ для широких мас з зразковою демонстрацією певних осягнень, здобутих рідним військом в галузі військового вдосконалення, 10. улаштування військових свят за участю тих таки мас, 11. утворення місцевих громадських комітетів та товариств, що з патріотичних мотивів дбають про потреби (напр. гуманітарні, культурно-освітні) розташованої в даній місцевості військо-
