ливости виконувати, як слід, свої обовязки. В нашій конфіґурації військової влади і управління є ряд недоладностей, що впливають неґативно на провадження військової справи, особливо дошкульних і небезпечних під час війни. Практика політично-охлократичних впливів в справі персональних змін військового управління — через пресію партійних уґрупувань, що увіходять в даний момент до уряду, не може бути визнана за доцільну з погляду військово-державних інтересів, бо вона порушує сталість управління, переємственність праці і вносить непотрібні комплікації до біжучого процесу її. Через те утворюється таке положення, що навіть вищі наші військові чинники не завжди можуть відповідати за недоладності військової справи.
Здоровий інстинкт тих націй, що вславилися своїми війнами, а через війни орґанізували могутні держави й виробили певні підстави воєнної справи, актуальні і для наших часів, завжди шукав гармонійного сполучення суто-військових і політичних моментів війни. Шукання симбіозу військовости й політики в одній особі надзвичайно влучно й глибоко зумів зформулувати Віктор Гюґо, коли зауважив, що добрий ґенерал може командувати, але вождем нації в хвилини небезпеки мілітарної стати не може, бо не в силах він потягти за собою душу нації і її озброєної частини — армії. Це завдання під силу національному вождеві-політикові і здобувається ним ірраціональним шляхом та морально-політичними чеснотами, що викликають до нього довірря в душі нації.
Серед українського громадянства щодо цієї справи панують плутані, суперечні думки і погляди, — а надто серед політичних уґрупувань,
