дивлячись, з якого погляду підходити до неї — історичного, соціяльного, біольогічно-психольоґічного чи економічного, — але для наших національних потреб має значіння, щоб воєнна література відгукнулася на кожний бік цієї гранистої проблєми і кожний вияв її теоретично обґрунтовала.
Льоґічним висновком такої дослідницької праці українських воєнних письменників буде прояснення тої плутанини, що панує здебільшого в поглядах громадянства на війну, а нашого зокрема, і що зводиться до оцінки її — за влучним окресленням ґен. Людендорфа — як якоїсь „аритметичної задачі з певними величинами“, над вирішенням якої працює командування, тоді як фактично в тому явищі, що звемо війною, тільки момент бою є фактом військовим, почасті може й аритметичним, а саме явище війни належить до катеґорій переважно політичної природи. Вкладаючи такий зміст у поняття війни, будемо розглядати її як певну політичну акцію, що її через обєктивні причини примушений провадити нарід і що для успішного здійснення її він напружує всі свої зусилля, не лише в площині технічно-бойових засобів і не тільки нагромаджуючи максимальну кількість „людського матеріялу“, ні — він, мовляти б, мобілізує ґеній нації і всі матеріяльні засоби її, все, що має для того, щоб вийти переможцем з конфлікту з противником, який так само послугується для осягнення перемоги всіма своїми засобами.
Засвоєння такого погляду на війну потрібне особливо для нашого молодого громадянства, що через свою політичну недозрілість вимагає від військових чинників багато, а дає їм мало і часто, може й без злої волі й несвідомо, утворює обставини, серед яких ці чинники позбавляються мож-
