Сторінка:Петлюра С. Завдання української військової літератури. 1937.pdf/39

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

IX.

Цілокупністю творчої праці в усіх зазначених вище напрямках, де перехрещуються інтереси Держави й Нації з одного боку, а війська та оборони краю з другого, утворюється певний стан в почуваннях і настроях народу. Характерними познаками, його будуть: чуйність до зовнішньої небезпеки і усвідомлення ваги попередніх, заздалегідь опрацьованих, засобів для параліжування її. На цій психольоґічній базі виростає те, що зветься „воєнним духом нації“ і що без нього, як завважує Лє Бон, „нарід, якби він не був озброєний, є тільки розпорошеною, нездібною до опору, чередою“. „Воєнний дух“ коли його плекають та культивують тільки в армії, не дає максимального ефекту. Давно минули часи, коли війну провадили тільки фахові зборища людей, належно до цього вишколені. Сучасні війни, як і майбутні — це війни народів, де фізично беруть участь мільйони воюючих мас, де кадрові армії збільшуються, шляхом мобілізації, в кілька разів і де єдність не лише технічно-військового вишколу, а й єдність „воєнного духу“ заздалегідь передбачається, як передумова перемоги. То не вояк, не козак, що вливається по мобілізації до чинної армії й приносить з собою ослаблену пружкість воєнного духу або затухлий попіл його: він обнижувати буде настрій кадрових елєментів армії, що й без