тутів і законів — та інших постанов і реґулямінів), що ними нормується життя Українського Війська, та провадиться підготовка до війни, 6. устійнення для наших відносин питомої ваги окремих родів зброї, 7. орґанізація навчання й виховання командного персоналу, 8. єдність воєнної термінольоґії, що в наших умовах набирає особливо великої ваги, 9. справа утворення популярної воєнної літератури (як загальної так і фахової) для підстаршинського й козачого персоналу армії, все це, як і ряд інших справ — облогом ще мало ораним стелиться перед українськими воєнними письменниками і вимагає від них великої творчої уваги до себе. Диференція праці в зазначених напрямках і темах є неминущою, бо кожна галузь воєнного знання, хоч і обєднується у вищій синтезі стратеґії, а проте потрібує певної автономізації, спеціяльних літературних джерел, як засобів для вдосконалення й знаряддя для популяризації.
Знайомство з надрукованими уже творами української військової літератури і з заголовками опрацьованих до друку рукописів, число яких не є вже таким малим, і свідчить про великі можливості в цій справі, насовує певне бажання внести корективу до дотеперішньої праці. Помітна певна безсистемність і випадковість у виборі тем; особливо це треба сказати про перекладні твори з інших мов, де перекладачі спиняють свою увагу і витрачають час не завжди продуктивно: перекладають твори другого, мовляти б ґатунку, тоді, як придатніші з тої ж галузі і вартісніші для нашого вжитку залишаються без уваги.
В звязку з цим виринає потреба зложення реєстру найцінніших творів, переклади яких з інших мов були б бажаними для нашого
