мою нашого військового будівництва. Її ідеал: дати пересічному військовому (як старшині так і грамотному козакові) все те, чим він міг би задовольнити жагу воєнного знання, що потрібно йому для опанування мистецтва — бути вояком-бойцем. Сягаючи до здійснення цього ідеалу, вона, напруженою систематичною працею своїх творчих умів, мусить утворити таке багацтво української воєнної літератури, що і якістю своєю і кількістю було б цілком вистарчальним для потреб військової освіти, — на всіх її ступенях, — навчання й лєктури і не вимагало б постійного звертання до чужоземних джерел, бо все цінне, варте уваги негайно, в українському переказі було б приступним для широкого військового загалу. Як і кожний ідеал, такий стан нашої воєнної літератури не зразу може бути осягнений, а проте він мусить світити діячам нашого військового слова, мусить стимулізувати їх працю в цьому напрямку. Творчі можливості української військової думки і рівень підготовлености наших військових сил більші, ніж звичайно думають, і вимагають тільки певних умов для свого реального виявлення. Ці умови все були несприятливими на протязі нашої активної боротьби за державність, але, не дивлячись на це, перші початки воєнної літератури вже пощастило створити і треба тільки, щоб дальший розвиток її був інтенсивніший та проґрамовий.
Увагу воєнних письменників наших не можуть зокрема не притягти такі теми, як 1. найдоцільніша орґанізація збройної сили Української Держави, 2. конструкція управління нею, від вищих орґанів почавши і периферійними клітинами скінчивши, 3. принціпи і методи військового навчання, 4. завдання, проґрами й методи к.-освітньої праці в війську, 5. оцінка норм (ста-
