ви, як не можна і якість їх визнати скрізь однаковою, але й той матеріял, що його посідаємо, має певну цінність для майбутнього будівництва Української Армії і тому потрібує опрацювання і аналітичної оцінки, що у висновках своїх неминуче призведе до необхідности запровадити певні корективи до дотеперішньої практики, поглибити підстави нашої військової справи, а ідеольоґічно вдосконалити їх. Надзвичайно цікавою з цього погляду є та праця, що перевели її після останньої війни французькі військові кола на підставі висновків кривавого досвіду 1914–1918 рр. Вони переглянули всі свої статути, проревізували всі норми свого військового навчання та виховання, всі орґанізаційно-технічні підстави для майбутньої війни, не спиняючи творчих зусиль в цьому напрямку до цього дня. Без знайомства хоча б із головними вислідами цієї напруженої й високої своїми якостями праці ледве чи можна обійтися кожному, хто бере чинну участь в національно-військовому будівництві свого краю, а тим більше тому, хто відповідає за нього. Коли у французьких умовах радість збройної перемоги над ворогом не приспала творчости, навпаки, викликала буяння її, то в наших умовах загальні інтереси національного будівництва ставлять питання про анальоґічну працю в площині обовязкової проґрами військово-національної праці. Правда, психольоґічні передумови для такої праці є для нас, ніби, не такими сприятливими; переживання, викликані примусовим відходом нашої армії з рідних теренів, знижують біг думки, вгашають дух творчости. Але така прострація своїми крилами зачіпає тільки тих, хто морально не сильний і національно не загартований, хто не почуває в собі гарту війни і в кого почуття національного обовязку не є гли-
