можна було дістатись до Богданівців. Кожного дня тим незручним виходом спускали на мотузках ранених та забитих переважно в голову.
З другого боку Арсеналу в касарні т. зв. „Миколаївських воріт“, якраз проти памятника Іскри та Кочубея, був розташований український сердюцький імени гетьмана Сагайдачного полк, який, як і всі сердюки, оголосив „нейтралітет“ і залюбки не лише перепускав арсенальців, але й продавав їм їжу та набої…
Такі же „нейтральні“ частини були розташовані в гарматній військовій школі у Кадетської Рощі — Сердюцька гарматна бриґада, в касарнях бувш. Луцького та Бендерського полків та в самій цитаделі коло головної варти, де стояв якийсь Шевченківський полк, який приїхав з Петрограду добре розпропаґандований, з твердим наміром розігнати Центральну Раду, але приїхавши занявся „нейтральними справами“, як от самозадоволенням харчами, одягом і т. д. Були ще деякі частини, які теж, хоч і не зголошували „нейтралітету“, але були ще більше пасивні ніж „нейтральні“: це був штаб Сердюків і полки — кінний Вільної України, складений з молодняка ще необстріляного, та піший полк імени Грушевського з мійської інтеліґенції невиразного облича.
Цих невтральних та напівневтральннх було так багато, що вони перевищували числом обидві змагаючіся сторони. Вивести їх зі стану невтральности було годі, бо мали певну орґанізованість і карність супроти своїх командантів, які здебільша були „малороси“, а то й просто Росіяне, бо при формуванню тих частин мало звертали уваги на свідомість наці-
