них Козаків, який разом з розвідкою Січових Стрільців відходив під натиском переважаючого ворога наступаючого з боку Нестеревської і тільки після відпертя цього наступу поза Анатомічний Театр вдалося мені пройти. Одначе моя візита була недовга; її припинила горяча стрілянина на Бибіківськім Бульварі, де йшов наступ від сторони майстерень Київ І, які теж були одною із баз повстання»
Тогож дня, коли дістали ми сталий звязок зі Слобідським Курінем, прийшов до штабу Ковенка на допомогу курінь залізничників.
Дуже гарне вражіння справляли козаки цього куріня: Молоді хлопці в більшости з інтеліґентними обличами, глибоко переконані в правоті тієї справи, за яку вони стали до зброї, але пересякнуті думками про можливість згоди з ворогом, а головне погано обучені військово. Наприклад вони майже на руках притягли гармати, що їх так нам бракувало, але не переконалися в тому, чи гармати справні, бо дійсно із них не можна було стріляти. Не взяли також у вистарчаючій кількости набоїв, а головно ґранатів, які єдині були „переконуючими“ для арсенальців; тому довелося лишень поставити ці гармати як прикрасу штабу Ковенка.
Не знаю, куди подівся цей курінь і як його використали підчас оборони Київа, бо знову залізничників, що правда вже цілком іншого типу, довелося мені зустрінути щойно в 1919 році.
В вечері того же дня дістав я від своїх гайдамаків донесення, що Слобідський Кіш переходить Дніпро, при чому „червоні гайдамаки“ йдуть через ланцюговий міст, а „чорні гайдамаки“ переходять з боєм стратегічний деревляний міст, що низше лан-
