Полуботківці задержалися в городах проти касарні, а коло Школи Сліпців задержали переслідуючого ворога Гордієнківці.
Цілу ніч йшла стрілянина, зокрема густа біля касарень Богданівського Полку, які були одинокою точкою на Печерську, яка ще була в наших руках, та коло Київа II.
На ранок у тумані підійшла Олександрівською вулицею кольона зложена з Полуботківців, Вільних Козаків і здається, Січових Стрільців. Ця кольона зробила спробу заатакувати Арсенал і Миколаївські Касарні, але звідтам обсипали її рясним вогнем і не дали просунутись дальше наших позицій. В той же час знову почався гарматний обстріл Київа, причому якась гавбиця почала стріляти від задів, з напрямку Посту Волинського.
Це викликало великий неспокій у штабі Ковенка, куди мене знову викликали. В штабі знову розпоряжався помічник начальника штабу, бо начальник штабу ще не повернув, адреси його не знали і сильно боялися, що він забитий. Серед тріскоту крісів, вибуху шрапнелів та ґранатів у помешканню штабу йшла нарада Ковенка та Жуківського з якимись ще невідомими мені людьми, з яких одного обдертого та стомленого представили мені, як нового команданта Богданівців.
Нарада сконстатувала трагічний стан Київа, бо наші нічю відійшли до Київа I., залишивши Київ II, і тільки держалися на Кадетському Шосе, так, що наше праве крило було в повітрі і була лишень надія на контр-акцію тих Сердюцьких частин з числа розташованих у Кадетській Рощі, які таки вийшли з невтральности.
