да, але ним користувалася спільно, посилаючи спільно на панську землю робітників. В інших були ще інші подробиці, в залежности від тієї чи іншої активности кермуючого колективу, але цікаво, що села цієї першої ґрупи всі взяли за вихідну основу інструкції Центральної Ради.
Друга ґрупа це ті села, що більш-менш орґанізовано „поділили панські маєтки“, але їх не знищили. При одному з таких поділів у невеликому сільці недалеко Матижева, (назву, на жаль, забув), довелося бути присутнім.
При підході до цього села побачив я велику ґрупу селян, біля будинків невеличкого фільварку, якого управитель з молоденькою донькою зустрів мене дуже радісно та просив бути при поділі фільварку, який він сам, управитель, мусів проголосити, бо мовляв, майно розтягалося без пуття. В томуж помешканні був і голова села, молодий хлопець, що свіжо вернувся з армії, коротко: дезертир, і він теж авторитетно повторював слова управителя.
Шо це був за поділ! Сварилися за кожну мірку зерна, за кожну курку, стілець, лише не за землю, яку вирішили дозволити заорювати на весну, тому, хто здужає, — „явочним порядком“. Крім пайки управителя, який на моє велике здивування приймав участь у поділі, формулуючи це своє право тим, що він, саме той, хто власними руками обробляв землю, бо пана не було ніколи, а він лише мав зиски, що він, управитель, своїм потом кропив цю землю та вона більш його власність, як когось небудь іншого.
Окремо при цьому змагалася панночка, яка так верещала та так богато балакала, що я бачив, як у
