чи на німецькі гроші: астраханські, південні чи добровольчі армії, про які буде мова далі.
Приїхавши до Коростеня, штаб Загону заразже дуже непокоївся питанням, чи не йде який наступ з боку Київа, про що весь час були панічні відомости. Тому Гордієнківці негайно дістали наказ перевірити ці відомости та взагалі взяти на себе охорону залізниці з боку Київа. Звязався я зі своїми гайдамаками, які на стації Малин твердо продовжували вартувати біля потягів з набоями та вибуховим майном, і дав їм наказ зіпсувати тор та донести мені в разі, якби була небезпека.
Це все-ж таки не задовольнило штабу і в ньому побоювалися цього напрямку, бо селяне повідомили, що з Київа іде якась кольона складена з Мадярів.
Отже довелось вивантажитись, сформувати з вуглярки і паротягу „бронепотяг“ та вирушити назустріч цій „інтернаціональній кольоні“.
Кольону зустрів я в десяти верствах на схід від Коростеня та ствердив, що вона складалася з кількох тисяч військових полонених німецької і австрійської армій: Німців, Мадярів, Поляків, Словаків, то-що, які йшли до дому, самочинно кинувши роботи біля Київа та з Дарницького збірного пункту військово-полонених сяк так зорґанізувавшись, використавши проголошення принціпу демократичного миру. На всю кольону було озброєних рушницями та пистолями не більше 20, так, що перший ліпший озброєний відділ міг їх спинити. Але навіщо було їх спиняти? В імя яких та чиїх інтересів? Так очевидячки міркували всі відділи, які вели боротьбу на цих теренах, а тому оці сіро-сині та зелено-
