Точні відомости про бої між Поляками й Росіянами на цьому напрямку приніс нам, прискочивши звідтам, підполковник ґенштабу Балецький.
Цього старшину знав я ще зі світової війни із співпраці в штабі р. XXIV. корпусу, як видатного бойового старшину, який не лякався, як казали Москалі, „кровавих собитій“, але я ніколи не знав, що він Поляк, бо був він старшиною російського ґенерального штабу нормального випуску, а по правилам російської дореволюційної армії, до Академії Ґенштабу не приймали, не тільки Поляків, але й тих, що були жонаті з Польками.
Підполковнику Балецькому запропонував ґенерал Присовський приняти посаду начальника штабу Запоріжського Загону. У нас бувало дуже, як кажуть, „тісно“ зі старшинами ґенштабу, бо хоч при Слобожанцях ішов ґенерал Осецький, але щось не дуже квапився він до активної ролі, а мене не хотіли брати з командування частиною, яка тепер була эдиною кіннотою загону.
Підполковник Балецький згодився, але на тій умові, що працюватиме під псевдонімом. Нині не памятаю яким, здається Піскевич.
На моє здивування, як попав він у Поляки, — він мені сказав: „Тепер, знаєш, к чорту підеш, аби тільки від товаришів. От і Сологуб, бувший твій товариш по Академії, знаєш, Лєйб-Ґвардії ґренадирського полку, одружений з княжною Волконською, теж у Поляків служить“.
Отже вже тоді, в початку 1918 року, почалося „кондотієрство“ старшинського складу бувшої російської армії, навіть без виправдання високими ідеями, як то робили пізнійше всілякі вербовані на антантські
