від своїх військ, які в безладі відходили, демобілізуючись коло Бердичева, і заховався до Житомиру у більш захистний кут, але там попав до нас. Він дуже комічно грав ролю начальства, говорив про необхідність і порядок демобілізації, але зрештою мусів згодитись „сам демобілізуваться“ і віддати штабові загону свій „сальон-ваґон“.
На рейках між військовими ешелонами стояв і потяг, в якому містилася Центральна Рада з самим головою.
Ситуація, як мене поінформували в штабі, ставала для нас грізна.
Коростень захоплений російськими військами, які ведуть у бік Овруча бій з польськими відділами Довбур-Мусницького і лише тому не повертають проти нас. Звягель заняли якісь частини II. фінляндського корпусу, який певно має завдання, чи то підтримки Коростенської ґрупи, чи то наступу на Житомир. Бердичів був уже давно занятий міцно Червоною ґвардією.
Урядом вирішено раніше всього захопити Коростень, а потім спробувати прорватись у напрямку Звягель-Шепетівка, нібито до У. С. С-ів, які мають іти на поміч українського уряду.
Заки ми вантажилися, вирушили на Коростень ешелони нашої піхоти, а в ночі пішли і ми.
Коли ми доїхали до Коростеня, його вже взяла наша піхота, а Січові Стрільці поїхали дальше в напрямку Сарни, а Дорошенківці посунулися на Овруч. Але в тому боці вже покінчено з Поляками і російські війська, які з ними бились, пішли їх переслідувати далі на Мозир.
