До речі: я так і не знаю, коли до загону приєднався Дорошенківський полк та Республиканський під командою Болбачана. Я з тими полками блище познайомився щойно в боях під Коднею, але їх характеристику дозволю собі подати таки тут.
Дорошенківці цього періоду складалися переважно із сільської інтеліґенції, захопленої ідеєю самостійности України. Склад їх був молодий, горячий, симпатичний. Дисципліна в полку була також своєрідна, як і у Слобожанців, так і в Гордієнківців: якась мішанина старо-українських традицій Запоріжжа, сучасного революційного демократизму та зовнішности правильного війська. Що правда, у Дорошенківців не було рівности поміж старшиною та козаком поза службою, як це було у Гордієнківців, відсутна була і та різка межа між розмовою та військовим наказом, яка була у нас, але товариська поведінка таки істнувала.
З бігом часу та дальшої боротьби змінили своє облича і Дорошенківці, зокрема за часів спілки з Німцями, коли до їх ідеольоґічних лав влилося чимало кондотієрсько-непманського та соціяльно протикомуністичного елєменту, який бачив у національному питанні та національній боротьбі лише засіб боротьби проти комунізму. Та про це дальше, при загальнім змалюванні цієї спілки з Німцями.
Зовсім інше вражіння було у республиканців під орудою полковника Болбачана.
Вже сама зовнішня поведінка, як самого Болбачана так і республиканських старшин, вражала своїм наслідуванням поведінки старшин із кінних полків російської армії. Така сама надутість і мовляв, „снісхадітєльний демократізм“: приятельське
