ськовим проводом, що на більш визначних посадах був обсаджений або російськими старшинами старших ранґ, або Чехами, яких обібрав російський царський уряд чи тимчасовий буржуазний.
Отже це реакційне керування було би не від того, щоби баґнетами чеського лєґіонера допомогти тим, які забезпечували єдність і порядок Росії; але чеський лєґіонер не дуже хотів цього. Навіть в Сибірі, при більше несприятливих умовах, коли чеських лєґіонерів таки вдалося втягнути в авантуру ґенерала Колчака, то між чеськими відділами почався той же соціяльний розклад, який прогнав із рядів, у більшій чи меншій мірі, бодай чи не всі війська учасників світової війни.
Цей соціяльний розклад причинився до того, що з Колчаком лишився лише сам ґенерал Гайда, але й того вигнав Колчак за большевизм.
Не від того були ці російські і московфільські проводирі, щоби чеськими баґнетами ліквідувати „австро-німецьку вигадку“ — Україну, але лєґіонери ставились до цієї справи так нехітно навіть тоді, коли ми вже йшли у спілці з Німцями, значить проти цих лєґіонерів, вони продовжували держатись невтрально, бодай у відношенні до нас Гордієнківців, що йшли деякий час в тісному контакті, а така невтральність межувала з парадоксальним дивоглядом.
Були випадки, коли ми „невільні спільники, небажаних друзів“, чи пак: ті, що мусілиби поміж собою ворогувати, ночували в одному і тому же селі по доброму вирішуючи, яку вулицю кому заняти.
Моє твердження відносно настроїв російського командування чеських лєґіонерів базую на численних моїх спостереженнях та розмовах, із яких най-
