про яке я вже оповідав. Трохи там відпочавши та покинувши з невеличкою вартою всі зайві вози, а навіть деякі скрині з набоями, пішли ми далі і ледви почало благословитись на світ, уже були біля залізниці, пройшовши за добу яких сто кільометрів поганої дороги.
Невеличкий перестанок Бровки, самітний серед поля, місток півтора сажнів довжини в пятьсот кроках від неї, шлях обсаджений густо ялинками в один ряд з кожного боку, невеличкий хутір 200–300 кроків від шляху та містка.
Хутір займаємо залогою з двома Кольтами. В ялинках ховаються рушниці Шоша, сапери, яких приділено до полку зі штабу загону, — ледви волочучи ноги втомлені незвичайно довгою їздою верхи, йдуть до моста, коней швидко відводять на хутір, а сам командант їде з чотирома гайдамаками на перестанок. На ній російська залога з 12 люда та комісар, якийсь молодик, який вискакує до нас у почекальню із заляканим видом. Я знаю з оповідань селян, що в цьому районі стоїть 12. кінна російська дивізія, рекомендуюсь як начальник розїзду, якого вислано на охорону залізниці, бо маю відомосте, що її хочуть зірвати. Балакаю якийсь час про ситуацію на фронті та переконуюсь, що маю справу із звичайною „кобилкою“, яка не розуміє нічогісенько, що діється довкола неї та виконує ретельно накази тої влади, яка наказує авторитетно; цей тип безтямущого виконавця був дуже нерідкий у старій російській армії, де якунебудь ініціятиву вбивалося систематично і послідовно.
Підчас розмови дзвонить сигнал і передають по „фонопору“ (приладдя для розмови між стація-
