складів, бо по їх звісткам уже підписаний мир з Німцями, які перейшли в наступ з метою окупації України. Звістка дика, нельоґічна, але на підставі неї Чехи вирушали на схід, на Київ. У дві години після цього почали Чехи сотня за сотнею, курінь за курінем, батерія за батерією переходити міст, що був над залізницею, якраз попри стацію, де стояли наші ешелони.
Мимоволі зрадів я, що Чехи так коректно невтральні, бо ми не мали і пятої частини їх складу та були надзвичайно погано забезпечені технічно та ще звязані війною з тим, до якого, просто кажучи, відходили Чехи.
Коректність чеського командування була така, що ґенерал Дітрікс склав візиту ґенералові Присовському, одначе, як мені оповідали, підчас цієї візити підкреслював, що він вітає ґенерала Присовського, не як верховода українських збройних сил, але як російського ґенерала.
Нарешті в ночі вирушили Гордієнківці та вивантажившись на стації Кодня, в ночі пішли в напрямку на стацію Бровки. У Кодні збиралася наступати на схід чета Чехів, яка вартувала залізницю. За цим селом вже під рано зустріли ми також чеський відділ, який поспішав з боку Бердичева та повідомив нас, що російські війська в масах відходять обома боками залізниці на Київ і що коло Бердичева чути бій. Ми гадали, що це наші бються в напрямку від Кодні.
Давши в день лише трохи відпочати у Білопіллі коням, які були дуже стомлені поганою дорогою, ледом та голою землею то тонучим снігом, погнали ми далі і в ночі дійшли до села Пятигірки,
