на око був послух начальству; тому почалась акція проти Українців, — в першу чергу проти тих, що ліквідували німецький наступ.
Наливайківський курінь не зміняли майже місяць і тільки вимога української армійської ради, піддержана постановою полкових українських рад цілої армії, вимусили змінити Наливайківців.
Подібні спроби затримання на довший час українських курінів в окопах першої смуги були і в дивізіях III. Сибірського корпусу, що примусило корпусну раду в жовтні 1917 р. дати наказ українським частинам не йти відразу всім у перші окопи, а тримати найменше 50% своїх людей у резерві.
Разом із тим приходилося подумати і про дальше відокремлення Українців та створення з них окремої частини.
Якраз у той час проєктувалася редукція російської армії та розформування її другочергових дивізій. Отже корпусна рада просила дотичне російське начальство та комітети скористуватися положенням 66 Сибірського полку, на чолі якого стояв Українець полковник російської служби Гаєвський (потім командант міста Могилева за часів У. Н. Р., який був узятий до неволі Денікінцями в 1919 році, втік від них, вступивши до чужеземного французького легіону рядовиком, потім втік звідтам до армії У. Н. Р. та у 1920 р. погиб у боях).
Був проєкт просто влити всіх Українців до 66 полку. На цей проєкт дало начальство і комітет свою принціпову згоду, але плян переведення в життя доручено виробити корпусній українській раді, яка мала тільки одного „прапорщика“ військового часу у своїм проводі, а решта були козаки.
