доконано 11–12. грудня. Всі начальники були перевибрані наново на своїх попередніх місцях…
Про перехід на виборний принціп повідомлено корпусний комітет, який радо привітав поглиблення революції „у товарищей Українцев“…
Найтяжше всього було питання з демобілізацією. Попри розташування полку проїздили переповнені ешелони, з фронту проїздили батерії, що відходили в половині складу гармат, щоб облекшити прохарчування коней, проходили окремі ґрупи свавільно демобілізованих домів ділити відвойовану революцією землю, а з України приходили відомосте про те, що військовий міністр Порш теж оголосив повну демобілізацію.
Настрій „до дому“ був такий міцний, що здавалось приїзд на рідну землю буде смертю полку. Одинока надія ще в тому, що козацтво мало горяче бажання дійти зі зброєю до „своєї“ влади, щоби її, або привітати, або коли вона справді реакційна… розігнати.
Нарешті 14-го грудня дістав я наказ на 15. захопити стації для пропуску ешелонів 5. дивізії і ранком 15-ого українська варта, без усяких ексцесів і збройного спротиву, обсадила стацію Столпці-Осиповщину, Мир. Але ґренадири Наливайківського куріня мітінґували, висловили недовіря командуванню і не виконали наказу. Зі Шевченківцями сталося ще гірше; спроба захопити Синяву не мала успіху і Росіяни почали зосереджувати проти них свої сили.
Дня 16. грудня, під вечір, через Столпці проїхав перший ешелон 5. дивізії, але… розброєний.
Не знаю, хто так впорядкував, але ця дивізія (нерозбірливий текст) Минськ по панськи ешелонами, а в Мин-
