ську її зустріли відділи червоної ґвардії та спокійнесенько розброївши у вагонах відправили дальше.
На стації Столпці командуючий нашою залогою запропонував командуванню та козакам 5-ої дивізії озброїти їх із наших запасів та запасів Осиповщинських складів зброї, але ті рішуче заявили, що їх і так везуть на Україну, де зброї досить…
Цей випадок вплинув достаточно розкладаючо; до того ще в розташування 3. куріня полку прибули якісь два людці, які нібито мали посвідку від військового міністерства України та передали, що українська влада не бажає бачити таких „самочинних“ формацій, що створилися на фронті з російських частин, а формує нову українську армію, так, що для тих Українців, які є в російських рядах, найкраще вертатись найскорше домів, де їх вже пляново притягнуть до української армії…
Чи треба ще зясовувати, що сталося?…
Сотні полку 17. та 18. грудня мітінґували та винесли рішучу постанову: „демобілізація домой“.
Годі було протиставитись стихії, треба було вибирати: чи зберігти бодай вигляд орґанізованности, чи викликавши ексцеси все одно лишатися без людей.
Як не тяжко було, але 18. грудня видано наказ про демобілізацію полку, в якому зверталося до всіх свідомих свойого обовязку перед Народом Українським старшин та козаків із закликом не здавати зброї, а виїздити на Україну зі зброєю з тим, щоби здати цю зброю тільки українській владі. Тих же старшин та козаків, які вважали для себе негідним покинути боротьбу та дезорґанізовано потайки продиратися домів, та хто своєю честю уважав
