не знають. Всі ті питання викликують у них безліч розмов і сварок.
Нарада вирішила, що необхідно для втримання цілости полку у боях, що йдуть — єдина думка, формула, гасло, тому без огляду на втому попередньої ночі, майже без сну та цілоденного походу склала рада присягу, яку мали приняти всі сотні полку завтра.
В тій присязі кожний визнавав себе Гайдамакою, що обовязаний боронити інтереси українського трудового народу та присягав не кидати рядів полку, заки не приїде до столиці і заки не буде вияснена дальша мета полку, що станеться після остаточного зясування ситуації. Щоби виконати полкові накази прямуючи безвідмовно, куди пошлють, а то й на певну смерть.
Ранком 26-го зійшлися всі Гордієнківці біля маленького Ліпківського мечету, де на площі розтаборилися вози та після коротенької промови команданта полку присягнули на цю присягу, яку виробили напередодні та яку вже прочитали та обдумали з гайдамаками по сотнях.
Дивна, незвична присяга. Всі в шапках та без зброї. Нема ані попа ані церкви. В стороні сиротливо стоїть маленький мечет, на площі коло нього рядами, як твердиня вози. По присязі козаки поскидали шапки та почали стискати один другому руку кажучи: „всім та тобі присягаю“…
Була то справді присяга Гайдамацького загону, а не муштрового українського полку, який в тяжких боях викувався із Гордієнківців.
Після присяги взялися до обозу та за якої пів години провірили й перечислили все, що було
