кретар Жид-робітник, і члени: один Жид і один Українець з місцевих майстрів.
Укр. коміт. просив від мене дозволу на формування місцевої міліції, бо досі військовий комітет не дозволював, щоби в цей спосіб охороняти місто самому, порядком воєнної диктатури.
Дозвіл я дав іменем Центральної Ради, тільки з полковою печаткою та передав комітетові необхідну зброю для 50 міліціонерів, яких перегляд визначив на 13 січня.
Ледви я покінчив з рев. комітетом, як зявилися з запискою від Андрієнка, мойого помішника, якісь два старенькі людці, з яких один був навіть у російських полковничих відзнаках. Вони доповіли, що їх наново вибрали командантами „дружин ополченія“, яким оголошено демобілізацію; що ранійше вони були командантами тих дружин за царської держави, але опісля їх невибраних тільки залишили при дружинах „каптенармусами“ (завідуючими складами), а тепер обібрали наново під тим претекстом, що ті, яких вибрали після революції, не зуміють швидко перевести демобілізації.
Старі служаки витягаючись струнко перед „представником українського парляменту“ (далебі, я-ж не мав жадних уповноважень окрім 400 з гаком баґнетів) доповіли, що вони не мають права починати демобілізації на устний наказ, благаючи письменного наказу, бо вони між молотом й ковалом, між відповідальністю перед російським урядом і вимогою салдатні.
Я дав їм письменний наказ з тієюж полковою гордієнківською печаткою з Михайлом Архангелом у середині, якої форму ми самі вигадали на півночі Біло-
