Охотняково після коротенької стрілянини взяли Гайдамаки, розброївши залогу і захопивши величезні склади рушниць, кинжалів, бомб та скорострілів.
Та виправа на Сарни не вдалась, бо коло залізничого мосту, перед Сарнами, гайдамаки попали під сильний, гарматний обстріл.
Маючи на увазі нові прикмети війни, напів партизанської, вирішив я озброїти полк як найлекше: всіх пішаків кінною легкою зброєю, решту ж полку, не виключаючи й старшин, — короткими крісами. Весь полк одержав автоматичні пистолі, а кожна піша та кінна сотня дістала два автоматичні кріси системи Шоша.
Охотниківський склад наказав я вантажити для висилки в зад, а що не булоб змоги вивезти, то казав роздати по селах, попередивши селян, щоб добре заховали, бо за найдену зброю Німці мають звичку палити села та розстрілювати найвидатнійших мешканців.
З менту прибуття до Олевська гайдамаки не мали хвилинки спокою. Праця кипіла. Виправляли потяги на Київ з майном, реквірували переходячі ешелони з орґанізованими та дезорґанізованими дезертирами, впорядкували життя та самооборону околичних сіл, звідки вже зранку 15. почали приходити делєґації. Зявився навіть якийсь представник „Центральної Ради“, який вилєґітимувався документом із підписом Ковалевського та почав заходитись коло орґанізації вільного козацтва.
Малося вражіння, що полк впав як розжарений камінь у тиху воду Олевських околиць та підняв завірюху.
