Сторінка:Письмо народовцівъ руськихъ до редактора политичнёі часописі «Русь» яко протестъ и мемориялъ (1867).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

8

підъ власну опіку ставляє: театрові — руському таки нашому — субвенциі одмовляє; изъ шкілъ и урядівъ нашу мову рідну випихає — и се волею народу, гараздомъ краю оголошує. Публицистика ваша нікчемнимъ шпігоствомъ, денунцияциєю, брехнею, запеклостю, фанатизмомъ, брутальствомъ разъ-у-разъ воює. Отсє благі діла — не батьківські але ваші — для народу руського!

И що-жъ-то за овочей сододкихъ довелося вамъ изъ Вашоі трисотлітнёі праці коштувати? Чимъ же химерна традицийна ваша думка полонизациі нашого народу и краю, якъ не химерною нікчемною думкою? Стоіть, якъ стоявъ, руський мужицький народъ на власній землі — однакий, незмінний, зъ тою мовою, зъ тою-жъ вірою! Ненависть у нёго, вічня ненависть проти пана Ляха, ненависть не урядами, не полициями, не руськими попами, а вашими давніми и теперішніми роботами підтримувана — ненависть справді исторична! Чи се може овочі коштовні, що ви виучили тихъ приблудівъ Німцівъ, що у насъ урядують, по польски? або се, що ви виведете якого мизерника Русина, що й честі людськоі не то народнёі, у ёго мало, у соймаки? або се, що потрапите двохъ селянъ нашихъ въ райхсраті намовити сісти побічъ васъ и слухати нерозумноі німецькоі мови? або що який піпъ бідняга, щобъ порятувати свою вбогу родину, за парафию ліпшу прикинеться передъ вами ляхофіломъ! — И той селянинъ-райхсратовець, и той піпъ-бідняга навпослі, перший вернувшися до дому, другий діставши парафию — усе ненавидітимуть пана-Ляха! Справедливий наслідокъ вашоі роботи, що слабодухівъ безнадійнихъ попхали, якъ за Хмельницького, до Москви! Дарма, дарма, пани! Не сповнити вамъ вашоі ляцькоі думки тутъ на нашій землі руській ніколи — ніколи! — Заведете ви на часъ и порядки такі, наче въ шляхоцькій Польщі, и дорога вамъ здається готова до іі реставровання — такъ глядіть, якъ валитимуться вони одинъ по другімъ одъ голосу живоі душі руськоі, бо станемо проти васъ ми, щирі народні сини, которихъ не въ праві ви посудити за московство, бо намъ Московщина однако въ душу не йде, що ваша ляччина, — станемо проти васъ, и сили у насъ доволі зъ вами поборотись, бо ми не на теорияхъ пустихъ опираємся, а на живій, незмарнілій силі народній, бо ми будущина нашого краю, за нами стоіть народъ нашъ, одъ котрого ми не одступимо ані на ступень, а доволі у насъ ёго! Вбачайте, вбачайте, Ляхи, що панування тутъ Вашого не буде, и ляцькій миссийній думці тутъ вже не втаборитися! Такъ же-жъ міркуєте, що все намъ оставати у такихъ взаєминахъ, якъ ми теперъ, — вамъ панами-Ляхами, а намъ підъ опікою вашою бідними Русинами-мужиками, що працювали-бъ на васъ та годували, щобъ вольна вамъ голова була розводити зъ неі ваші кумедні думки? Чи на такихъ сумнихъ взаєминахъ ви хочете будувати будущину того краю? Чи стоіть жменя вашого ляцького панства стілько, щобъ для неі усёго понапорядковано, щобъ лацькій душі доволі у всімъ роскошувати и своєю роскошею ту живу правду, спочиваючу въ живому народі, що ій не спроневіривсь, затемняти або таки въ кайданахъ тримати? Чи єсть надія, щобъ ваше ляцьке кодло покращало, поліпшало коли? Чи єсть надія, щобъ ви объявами справдешнёго духа народнёго руського тішилиса або іхъ радо витали? (ще разъ пригадаємо и спитаємось: чимъ провинилася наша народня институція таки народня, не московська — нашъ театръ, що ви ій одмовили субвенциі зъ тихъ грошей, що руськими руками запрацёвані?) Чи єсть надія, щобъ ви — не то що — але схотіли навчитися поступу, шановання одиниці чоловіка, ёго права й добра? Брехня, віковічня брехня!

Ляхами будучи, ростете ви лишень у злі: ворогами й чуженицями стаєтесь для рідноі землі, іі призначення; блукаєтесь за тимъ, чого на світі вже нема и бути не може — Польщею въ давнихъ границяхъ, за-для якоі думки не страшно вамъ запропащати гараздъ чужого вашимъ забагамъ народу, не страшно виречися й розуму, и честі, и того свічнёго часу, що силу свою й вагу зазнаменувавъ не на политичніхъ вигадкахъ, а у народніхъ подвигахъ, — въ конець ви, Ляхи на Русі, причиною, за-для якоі упала перша ваша Польща, за для якоі терпить може вона й сёгодня, бо, облічуючи васъ, такі межі своій мизерній политиці дає, якихъ на світі немає.

Отто й сміливо голосимо: Одречися вамъ, пани, належить усёго