Сторінка:Письмо народовцівъ руськихъ до редактора политичнёі часописі «Русь» яко протестъ и мемориялъ (1867).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

7

бо тоді, мовъ тиранъ, кидається на все, що не по ёго ляцькій думці, и фанатично у всімъ бачить Москву.

Оставляємо на боці тихъ Поляківъ, що живуть у своій Польщі, оставляємо іхъ по-евангельськи: „миръ вамъ“. знаючи — по словамъ нашого Костомарова — що: одъ поляківъ намъ нічого позичати, хибань-би панства, а те панство згубне та презгубне нашому народові. Ми обертаємося до тихъ Ляхівъ, що, живучи невеликою жменею на нашій Русі (якъ показують повищі статистичні дати), мовъ усе право загарбали: передъ світомъ край и народъ яко ляцький край оголошувати, за ёго, яко правна ёго репрезентация, виступати, нимъ по своєму розумові (передъ очима матимемъ усе нашу Галицьку Ляшню) опікуватись, за ёго долю по своєму дбати и до своєі ляцькоі мети вести. (Оттихъ κάτ' έξοχήν зватимемъ Ляхами).

Спитаємо-жъ най-перше тихъ панівъ, хто се вони. Знаємо васъ, ви правнуки чи що-тамъ тихъ перевертнівъ-Русинівъ, що одцуралися свого народу, своєі віри, и въ Ляхівъ поперекидалися. Питаємося васъ, що за добро унесли ваші батьки на свою рідну землю, коли стали Ляхами. Зазнаменувавшися разъ Ляхами, обернулись вони катами на рідну землю, викликали бучі й війни козацькі и все, що за ними йшло: руіни, пожоги й опустошення, — приготовили такі кріваві подіі, якъ Коліівщину, — а сліди ихъ культури: костёли, кляштори єзуітські, коршми (зъ типичнимъ у насъ значеннємъ) и ті гаівки-пісні, що до сёгодня народъ нашъ виспівує за зельмана на Великдень. А ви, славні пани, правнуки іхъ, тілько, якъ кажете, перетерпівші — яке добро ви несете на нашъ край? якими-жъ ви объявляетесь? Не такими-то стародавніми панами-Ляхами, біда тілько, що вамъ тоі волі теперъ немає? Знаємо васъ — и тихъ білихъ и тихъ червонихъ, а всі ви таки однакимъ миромъ мазані, одні пани-Ляхи! Згадайте тілько ваші взаємини підъ взглядомъ социальнимъ до нашого народу! Немає може села, де-бъ не було на васъ скарги, де-бъ люде не терпіли кривди — не одъ васъ, то одъ вашихъ слугъ, а ні, то одъ того историчнёго вашого аллиянта — жида. А знову — якому-жъ світу служите теперъ? Яку культуру вносите? Ваші костёли и ваші ксёндэи ширять, якъ першъ, по езуітськи обскурантизмъ и фанатизмъ; ваші двори неморальность, ваші жиди ошуканство; а що-жъ сказати-бъ вже за ті Tygodniki niedzielne — мабуть, що шкода чесного слова!

Отто добра, що нанесли ви на нашу землю за три сотні літъ одъ того часу, коли завелось ваше перевертне ляцьке кодло, на нашій землі. А се мабуть про добра вселюдяні розсказуємо, не про ляцькі, ані про руські. Отъ видите, такими-то людьми учинило васъ ваше ляхівство! А що-жъ сказати про ваші вчинки для народу руського — яко народу? Нескінчена книга самихъ кривдъ и поневірствъ, гвалтівъ и тираниі написана и пишеться досіль, а на твердімъ папері вона писана — на серцяхъ руського народу. Та минемо дідівъ и батьківъ вашихъ, що и кістки по іхъ вже може немає, а васъ, живихъ таки, осудимо по найновіщихъ подіяхъ. Переховавши традицийну махиявелську думку сполонизовати нашъ край и народъ руський усі своі сили обертаєте на теє, а покривкою уживаєте знівеченнє московського впливу. Духовенство, урядники, соймъ и органи ваші, чито ваша публицистика — заходяться коло такоі роботи. Ваше єзуітське духовенство, ненавистю дихаючи проти руськоі народнёі церкви, гвалтує зъ амвонъ, де-бъ слово правди христовоі проповідатись мало, що тілько въ латинстві та по-польскій молячися може чоловікъ ввійти до царства небесного, а все, що за тимъ єсть, веде бо згуби; говорить про шизматицькі жадоби нашихъ священниківъ, що народъ нашъ простий на щастє не розуміє, а то справді теє убило-бъ ёго моральность и привело-бъ упадокъ религиі — , такъ, мовъ миссионари міжъ поганами, обертається ваше духовенство, дарма, що живе на уніятській Русі. Урядники вами наняті працюють надъ зъубоженнємъ народу, щобъ вінъ збіднівши служивъ вамъ такъ, якъ ви самі захочете. Соймъ справдешній шляхоцький, ляцький соймъ, душа вашихъ душъ — негує суттє руського народу на власній ёго землі; терроризує ёго послівъ; духовенство наше оддає вамъ підъ опіку, щобъ училоса до васъ прихильності; у шупляди ховає сервитутову квестию; громадьські ради підъ повітову, себъ-то