14
жаданнемъ спочуванимъ одъ усякоі руськоі душі єсть: якъ-найборше уступленнє нинішнёі ляцькоі режими и всіхъ ляцько-гелемоничнихъ забагівъ.
А міститься теє жаданнє въ тімъ однімъ uno et toto: Поділъ территориі Галичини, не административний, а таки политичний, на межахъ народніхъ оснований въ руське королевство Галичину и польске князьство Краківське, зъ осібними соймами по просту зъ ніякою, ні найменшою спільностю а до того покликанє на намістника Галичини мужа, которий, порозумівши правдивий интересъ краю й держави, схотівъ би вимірити справедливость усякій народності.
Друга рівно конечна потреба відноситься до нашоі Церкви. Знаючи якими-то польськими формулярами римськоі инфалибильності нашу Церковъ пообкидано; знаючи, чимъ служила польська Церковъ у старині, чимъ служить вона й нині — се єсть: ареною полонизациі — конечностю стається визволитись намъ відъ усякого такого впливу. Се не одно значить, що зірваннє зъ унією або сепаратизмъ чи шизма, — догматівъ ми не нарушаємо! Ми кріпко потягаємо за унією, бо іі чимъ кращимъ уважаємо відъ московсько єзуітського православия, зъ ёго автократичнімъ синодомъ; та наша унія не привязана ні до Берестя, ні до Рима, ні до гроба бл. Іосапата такими залізними оковами, щобъ ми віру нашихъ батьківъ православнихъ и братівъ нашихъ зъ вірою въ чорта рівняли, або щобъ насъ сліпими чинила напротивъ усіхъ тихъ величніхъ и глибоко-людянихъ наукъ, які намъ история наша передала. Правда, що зъ нечистихъ рукъ, яко пекельну политичню махинацию, відобрали ми сю унію, — але духъ народа, той такъ глибоко-религийний и моральний духъ, очистивъ и очистить іі зовсімъ, та й більша може іі будущина, якъ де-чого иншого. И власне въ интересі тоі св. уніі єсть визволенє нашоі церкви відъ латинства. А не заспокоіть сёго жадання ні кардиналство, приготоване для якогось архиерея нашого, ні примасовство, а єдино заспокоеннє лежить отъ въ чімъ: Патриярхатъ для Русинівъ-унитівъ, т. є. для Австрийсько-руськихъ диєцезий, зъ усіми тому-жъ приналежними правами й прерогативами, именно зъ правомъ скликування народного синоду для вибору Патриярха и Владикъ.
Се ціла наша исповідь, исповідь ясна, не сфалшована, не підъ чию-небудь волю накручена, исповідь придавленого руського народа. Такъ ми передъ Богомъ и руськимъ народомъ самостайнимъ присягаємо, що не попустимся тоі исповіді ніколи.... Боротьба тілько передъ нами, то й будемо боротися до остатнёго, самі проти ворогівъ нашихъ Ляхівъ и Москалівъ, а зъ иншими Славянами проти ворогівъ усёго Славянства Німцівъ и Мадярівъ... Зъ тимъ мужицькимъ, латами покритимъ народомъ стоятимемъ у-купі, якъ вірні ёго діти!... Не потребуємо нічиёго добра, бо ліпше своє латане, ніжъ чуже хапане... Подержимось власними своіми силами й середками, поки права свого не доборемось... За право наше боротимемось и віримо, що доборемось, нагадавши слова нашого величного гения:
|
„Борітесь — поборете! |
Хто хочъ, пустися зъ Москвою; хто хочъ нагинай ледачу голову підъ ненависну ляцьку руку; хто хочъ, нагинайся передъ Німцемъ... Намъ не йти за тобою ніколи та ніколи....
