13
автономию и свобідне розвиваннє, палцемъ Божимъ підъ Кенигрецомъ на природню дорогу напростована — въ сумлінному заспокоєнню и поладнанню всіхъ правнихъ и справедливихъ интересівъ народніхъ, тимъ и нашихъ, свій єдино спасаючий интересъ добочає. Такъ, ми щирі до Австриі такоі, яка вона бути повинна: Австриі новоі, сильноі и величнёі, Австриі правдиво Австрийськоі всімъ народамъ своімъ однако справедливоі — не німецькоі, німецько-мадярськоі, не німецько-мадярсько-польскоі.... бо до такихъ ми просто не щирі! Тимъ-то ми ні Стадионисти, ні Бахисти, ні Голуховщики, ні Шмерлингисти, ні Белькредисти, ні Байстівці; а ми попросту Жовтнівці, т. є. приклонники Жовтневого цісарського диплому въ котрімъ народи прикликуються до великого діла обновлення империі на власнихъ, добре зрозумітихъ, окремихъ собі интересахъ. Роботи Австрийськихъ министрівъ уважаємо ми не яко експерименти, але часомъ и яко махинациі одного гегемоничнёго німецького елемента, которий на помічъ прикликує собі другихъ гегемонівъ и тихъ єдино увзглядняє. Не на министрахъ и іхъ забагахъ по цісарському слові мала спочити доля Австриі, а на народахъ. Не министри по власній думці за народи, а народи самі мали своє и цілоі империі добро укріпити. И отъ, де наша вірность: вірні ми нашому Монарсі, вірні до ёго слова величнёго и всёго, що відъ виконаня того-жъ виходить — до величия Австриі, гаразду Австрийськихъ народівъ, а тимъ и нашого, и блеску того світлопануючого Дому, що воля Божа тілько всілякого народу підъ ёго булаву привернула.
Отто й явно виходить, що ми кріпкі заступники принципу федералистичнёго[1], въ найширшому значенню сёго слова.
Такъ споглядаємо ми на правдиву миссию и призначеннє Австриі; у такому розвитю добачаємо силу, величъ и гараздъ іі. И обстаючи за такою правдою, сподіємся, що краще відъ своєвольнихъ егоістичнихъ німецькихъ министрівъ, краще відъ усіхъ централівъ и дуалистівъ изъ нашимъ найяснійшимъ Монархою тримаємъ, которий свою надію на добро империі не въ силахъ одного, а въ громаднихъ силкуванняхъ усіхъ своіхъ народівъ — viribus unitis — зложивъ. Такъ міркуючи, стоімо ми, надійсь, за добро й честь дорогого нашого руського народа. Такъ думаючи, уповаємо, що яко добрі Славяне въ непохибному интересі Славянщини працюємо. Не попустимо відъ тоі политичнёі нашоі віри ані на волосъ, потерпимо зъ иншими Славянами часину, — а далі зъ ними у-купі дорігъ шукатимемъ, которі-бъ насъ до нашоі певне що справедливоі мети допровадили.
Але кривди лацькі для нашого народу перебрали вони свою міру. Опіка Ляхівъ стає що-дня намъ більшъ допікливою. Духовенство, интелигенция и народъ простий однако дознає іхъ тяжкого гнету. Нема намъ зъ ними поради.
Отто — научені историєю, научені теперішностю, що добра намъ відъ Ляхівъ не ждати; добачаючи на-вскрізь ту іхъ мизерну думку (отъ хочъ-би въ дислокациі урядниківъ-русинівъ) нашихъ патриотичніхъ людей тамъ попересаджувати, де вони ні вродились, ні зросли — въ польський край, міжъ чужий народъ, до которого іхъ ніщо не вяже, щоби тимъ замарнити для народа нашого ті интелектуальні сили, які чи-то вже є, чи зъ ёго молодіжжю ёму виростають, и такъ оставити народъ помочи, світла й надіі, а простий сельський нашъ народъ до нащиту материяльно зруйновати; — найгорячійшимъ
- ↑ Сімъ розуміємо федерацию народівъ въ Австриі, не Федерацию провінций коруни австрийськоі.
