5
Знаєте Ви добре потреби народні и, справедливо сказавши у останніхъ числахъ вашоі „Русі“ Ви зъ ними по трохи объяснились; та знову-жъ не показали Ви и тутъ дороги — отъ якъ при поділі Галичини — на якій би то вспокоєння тихъ трібъ доходити. Додавши до того, що ненаходимо у Вашому органі, яка-то мета наша, чи миссия, хто спомічникомъ спільнімъ стає намъ у народнёму ділі; заставляемо васъ розібрати: чому се тілько питань неодвіченихъ Вами насувається намъ за читаннемъ Вашоі „Русі“, коли прецінь вони самі кардинальні, въ самій основі всякоі народнёі роботи, не то що народнёго органу, лежати повинні; чому се така непевность, неясность у Вашому слові, такий вузенький Вашъ горизонтъ, коли 15 милионівъ лічите живого руського народу, землею-краемъ ріднимъ величаєтесь більшимъ одъ французського континенту; чому се не цілий народъ, особливе той духъ ёго, що ніхто не вмівъ ёго убити — духъ народній ясний, надійний, завзятий, козацький — не стоіть усе передъ Вашими очима, чому не говорить вінъ у Вашихъ словахъ, тутъ де ёму більше волі, ніжъ тамъ, де відъ тяжкихъ взаєминъ попавсь вінъ у задуму; чому не прийшла Вамъ у помічъ та сила народня такъ тяжко пробована, а не зледащіла; чому ми, читаючи Вашу „Русь“, не знаходимо, що се рідна, питома, дорога наша ненька Русь?.... А то Ви, мовъ реєстръ, пронаводите невеселихъ подій одноі краіни, идучи по политиці плохоі оппортунності, а не того, що ми хочемо — честі всенароднёі и всенароднёі правди й сили?
Пане редакторе! Не скажемо спасибі за Важу роботу, не скажемо, що така Ваша „Русь“ — се справдешня наша!
Високо цінимо ми нашъ народъ, високо покладаємо и честь ёго и правду щабъ поприставати намъ на якихъ благенькихъ експекторацияхъ! Не зацитькає вже насъ ніхто своею облудою, бо чесними хочемо себе видіти передъ усякою честю и появно правъ нашихъ народніхъ добиватися!...
Тимъ-то въ-друге Вамъ, добродію, кажемо; у дотеперішній роботі Вашій немає намъ спільності, та ні! Таки навпаки проти такоі Вашоі роботи, добувається зъ душі нашоі голосний протестъ!...
Послухайтежъ теперъ нашоі голосноі исповіді и научітеся, якъ народне діло по народнёму вести!
Поглянемо на нашъ народъ, якъ вінъ єсть самъ у собі и у всіхъ своіхъ взаєминахъ; нашу надію розложимо и дорогу, по якій добиватися грядущоі долі, розъяснимо....
Славимося 15 милионовимъ народомъ, у своій незнаності великимъ, великимъ за-для своіхъ мукъ, які вінъ попонісъ, за-для кривдъ тяжкихъ, які вінъ досвідчавъ, за-для злиденноі долі, зъ якою вінъ боровся, за-для завзяття, зъ якимъ вінъ усі люті завірюхи перестоявъ, за-для надіі, яку вінъ неповинно переховавъ — славимося народомъ, що потай світу незлічені приносивъ офіри вселюдяному добру й всесвітній волі, муромъ стоючи проти натовпу азиятицькихъ гордъ, грудьми своіми обороняючи християнську віру, — народомъ, що, коли землю ёго рідну сусіде хищні перемежували, историєю ёго, мовъ власними трофеями, имя своє украсили, подіі своі на високихъ батківськихъ могилахъ и на власній душі записувавъ въ самовіжі свого „єсть“ и свою надію ховавъ, а теперь у новій добі, на кликъ встаючюхъ народівъ, благовіствуваннє на своє рідне питоме життє принявъ! Имя ёго єсть руський чи украінський, земля, ненька ёго рідна, Русь-Украіна, світъ ёго широкий Славянщина!...
И єсть вінь — проти воли всіхъ гегемонівъ и узурпаторівъ, що раді-бъ ёго по-своєму знівелювати и згладити зъ картини світа — єсть самостайнімъ народомъ. Єсть се вінъ по своій мові, єсть по своіхъ звичаяхъ, по своій
