Дикий сон мені що-ночи сниться:
Я — скрипаль в пивниці „Mon ami“,
Награю гостям такого Гриця,
Що ніхто й ніколи не умів…
А вони, вигукуючи хрипко,
П'яно плачуть, всіх і все клянуть…
…Голосніше вий, ледача скрипко,
Розливай гарячу каламуть!..
Але тихші все й журніші звуки…
Все щиріші рухи і слова…
Голови не слухаються руки,
Нижче й нижче никне голова…
І тоді п'яним потворним дивом
Вибухає істина на мить, —
На руках, що держать кухлі з пивом,
Кров чиясь парує і кипить!
