II.
І ото вже я підріс,
Лїт десяток було;
Дїд ходив ще без штанів,
А батька й не було,
То бувало, коли хто
В гостї запрашає,
То дїд сяде на полу
Та мене й питає:
„А хто-ж сину, піде з нас?”
То я його глажу:
— „Та хто-б, кажу, не пішов,
Все то одно — кажу.
Або я піду туди,
А ви сидїть, дїду;
Або ви собі сидїть,
А я туди піду”.
А зимою холодно,
Нїчим затопити,
То й питаєть-ся дїдунь:
„Що сину, робити?”
— „А що-ж? кажу: тра комусь
Їхати в дубинку!”
То бувало й каже дїд:
„Хто-ж поїде, синку?”
