І бувало, як дитина
За обід сїдає,
В тую пору із-під печи
І вуж вилізає…
І що дитя йому кине,
Що само упаде,
Вуж полїзе, позбирає,
Вуж і тому радий!…
Але раз дитя почало
Із вужем дрочитись;
Дрочило ся, дрочило ся,
Далї стало битись.
Вуж до піни розізлив ся,
Укусив дитину;
Аж надходить і господар
В ту лиху годину.
Як ударив по вужови,
То хвіст і остав ся,
А вуж живий, та безхвостий
У норі сховав ся…
Нема в хатї вже дитини,
І вужа не стало;
А тимчасом господарство,
Як вода, спливало.
В рік ісплила вся маєтність,
Всї його пожитки,
