Цю сторінку схвалено
Шевченко любив листуватися й був дуже акуратним кореспондентом. Знайдені досі листи його складають заледве малу частину написаних. Лише на підставі документальних вказівок з його листування та з різних даних до його біоґрафії ми знаємо ще приблизно про сотню листів, що не збереглися або ще не знайдені, і напевно пропало ще більше таких, про які ми не маємо жадних відомостей. Після арешту Шевченка 1847 р. знайомі його свідомо нищили сліди зносин із ним, боячись відповідальности. Це нищення носило масовий характер. Тому то мало не ¾ знаних листів поета належать уже до останнього періоду його життя.
Нерівно і з перервами йшла справа збирання й публікування тої частини епістолярної спадщини Шевченка, що збереглася. Напротязі двох років свого існування український місячник „Основа“ (1861–62) встиг опублікувати 64 листи поета, приступивши до збирання їх зараз після його смерти.
Царські „укази“ 1863 та 1876 рр., що мало не в могилу загнали українське письменство, не мало заважили й на долі Шевченкових листів: 1863—1882 роки це мертве двадцятиліття, за яке заледве кілька листів поетових побачили світ.
1882 р. приніс першу ширшу біоґрафію поета, автор якої М. Чалий подав чимало й незнаних ще листів Шевченка. Починаючи від 1883 р. і до кінця свого існування (1906 р.) історичний часопис „Кіевская Старина“ систематично вміщує на своїх сторінках у кожну річницю смерти поета серед інших біоґрафічних матеріялів та документів також і його листи. В цій праці особливі заслуги мають М. Чалий, М. Драгоманів та С. Пономарьов. Зроблена В. Лукичем-Левицьким