Що гради й весі пожирало.
Земля тряслася, трепетала
25Од реву львичища того.
Окули люди і цього.
Заперли в щелепи удила
І в Вавилоні посадили
30В тюрму глибоку. Щоб не чуть
Було на світі того рику
Самодержавного владики,
Царя неситого…
Минуть,
Уже потроху і минають
35Дні беззаконія і зла.
А львичища того не знають,
Ростуть собі, як та лоза
У темнім лузі. Уповають
На корінь свій, уже гнилий,
40Уже червивий, і малий,
І худосильний. Вітер з поля
Дихне, погне і полама.
І ваша злая своєволя
Сама скупається, сама
45В своїй крові. Плач великий
Вомісто львичищого рика
Почують люди. І той плач,
Нікчемний, довгий і поганий,
Межи людьми во притчу стане,
50Самодержавний отой плач!
1859. 6. XII.
С.-Петербурґ
