божка Тінґу. Ся „притягаюча“ штука мала закінчити представленє.
Вже перед третою годиною заповнила ся шопа публикою. Европейцї і тубольцї, Хинцї та Япанцї, мужчини, жінки і дїти тиснули ся до вузких лавок і льож, уміщених просто сцени. Музика війшла до середини будинку і незабаром повна орхестра: ґонґонґи, тамтами, флєти, бубни і величезні кітли грали як скажені.
Представленє було таке як всї подібні представленя акробатичні; але треба признати, що Япанцї найзнаменитші еквілїбристи на сьвітї. Один показував з вахлярем і кусниками паперу незвичайно цїкаві вправи, що мали представляти мотилї і цьвіти. Иньший пахучим димом з люльки чертав скоро в воздусї ряд голубих слів, котрі говорили якусь чемність публицї. Сей кидав запалені сьвічки і по черзї їх гасив, коли єму переходили поперед устами та знов запалював одну від другої, не перериваючи нї на хвилю своєї чародїйної штуки. Тамтой показував при помочи обертаючих ся качалець найнеімовірнїйші звороти; здавало ся, що під єго рукою оживали ті бурчачі машинки власним житєм; бігали по цибухах, по вістрях шабель, по дротах, довкола великих ваз кришталевих, вдирали ся на бамбусові драбини, розбігали ся по всїх кутах і видавали гармонїйні відголоси, сполучаючи свої найріжнїйші тони. Штукарі кидали їх у воздух а они все крутили ся; підбивали їх як мячі, ховали їх собі до кишенї, а коли їх виймили, они крутили ся все ще, аж до хвилї, коли пружини звязали їх в один штучний сніп.
Злишне було би описувати чудесні вправи силачів і ґімнастиків того товариства; всї удали ся знаменито. Але головною приманою на видовище було пред-
