спокійний чоловік, а до того не цїкавий. Однако треба було щось найти і Фікс, подумавши хвильку, відозвав ся до пана Фоґа:
— Які-ж то довгі і нудні ті години в ваґонї!
— Дїйстно, — відповів пан Фоґ, — але они минають.
— На кораблях — говорив дальше аґент — грали ви звичайно віста, правда?
— Так; — сказав пан Фоґ, — я гравби й тут, але се вже було би тяжко. Не маю нї карт, нї партнерів.
— О! єсли о се розходить ся, — засьміяв ся Фікс, — то дурниця. Карти купимо тут в ваґонї, таж в американьских возах всего дістане, а що до партнерів, то може панї…
— Очевидно, пане Фікс, — відозвала ся живо молода жінка, — я граю віста. Се-ж належить до анґлїйского вихованя.
— А я, — говорив дальше Фікс, — можу похвалити ся, що навіть добре граю. Ну, то нас троє може грати…
— Як хочете, пане, — відповів Пилип Фоґ, котрого впрочім і тїшило се, що міг грати свого улюбленого віста навіть в ваґонї.
Висланий Паспарту, виглядїв зелїзничого послугача і незабаром принїс дві повні талїї карт, марки і маленький, зеленим сукном обитий столик до гри. Нїчого не бракувало і наші подорожні засїли зараз до віста. Панї Ауда розуміла ся на вістї досить добре, так що навіть строгий під тим взглядом Пилип Фоґ кілька разів єї похвалив, а Фікс показав ся правдивим майстром в грі і майже в нїчім не уступав Пилипови Фоґови.
