— Я велїв вас кликати, пане…
— Морский розбишако!
— .... щоби вас просити, — говорив дальше Пилип Фоґ, — продати менї ваш корабель.
— Нї, до сто чортів, нї!
— Я мушу єго спалити.
— Мій корабель спалити!
— Так, бодай верхню часть, бо не стало вугля.
— Він хоче мій корабель палити! — кричав капітан Спіді, що ледве міг ще поодинокі звуки вимовляти. — Мій корабель коштує пятьдесять тисячів доларів!
— Тут маєте шістьдесять тисячів, — відповів Пилип Фоґ і наставив капітанови пачку банкнотів.
Ті слова зробили на Андрію Спідім чудесний вплив. Впрочім кождий Американець дізнає на вид шістьдесятьох тисячів долярів якогось зворушеня. Капітан забув в одній хвили на гнїв, на свій арешт, словом на всї кривди які єму заподїяв Фоґ. Єго корабель мав вже двайцать лїт, а тепер нагле може статись для него ще копальнею золота.
— Але кадовб лишить ся для мене, — відозвав ся вже незвичайно лагідним голосом.
— Так! зелїзний кадоб і машина. Згода? — питав пан Фоґ.
— Згода!
І Андрій Спіді взяв банкноти, перечислив їх і сховав до кишенї.
Паспарту поблїд, Фікс трохи не умер. Фоґ видав вже до двайцять тисячів фунтів а до того даровує ще кадовб і машину, т. є. майже все, що корабель варта. Правда в банку пропало пятьдесять пять тисячів, але все таки Фоґ незвичайно розтрачував гроші.
