Коли вже Андрій Спіді сховав гроші до кишенї, сказав пан Фоґ:
— Щоби не було вам дивно, длячого так поступаю, то скажу вам, що вели не буду 21. грудня о осьмій годинї і сорок пять мінут в Лондонї, то програю двайцять тисяч фунтів.
— А я зробив сьвітлий інтерес, — кликнув урядований Спіді; — маю що найменше сорок тисяч долярів чистого зиску.
По хвили відозвав ся спокійнїйше:
— Знаєте, що? капітане?…
— Фоґ.
— Капітане Фоґ, ви дїйстно подабаєте на американьского Єнкі.
По тій сумнївній похвалї відступив ся а Пилип Фоґ спитав:
— Отже тепер корабель належить до мене?
— Очевидно, від щогли аж до самого споду; розуміє ся дерево!
— Добре. Рубайте-ж тепер внутрішну обставу і палїть.
Можна собі представити, кілько мусїло згоріти сего сухого дерева, щоби пару удержати в достаточній силї. Сего дня згоріла задня часть помоста, каюти і мешканя.
На другий день, 19. грудня, спалено щогли і півперечні бальки. Обслуга руйнувала корабель незвичайно охочо, а Паспарту з топором і пилкою в руках працював за десятьох.
Слїдуючого дня, 20. грудня, спалено поруче, долїшну часть корабля і більшу половину помоста.
Але за те побачено пополудни ірляндский берег і морску лїхтарню в Фестнет.
