В хвили арештованя хотїв Паспарту кинути ся на аґента, але єго здержали полїциянти. Панї Ауда, перепуджена сею пригодою, не знала, що стало ся. Паспарту пояснив їй цїлу річ.
Пана Фоґа, честного, відважного джентельмена, котрому завдячувала своє житє, увязнено за злодїйство. Молода женщина запротестувала з обуренєм против такого підозріня, а коли побачила, що не може нїчого зробити для свого спасителя, розплакала ся.
Фікс увязнив Фоґа, бо єго обовязок велїв єму арештувати єго, без огляду на се, чи він був винний, чи нї. Про се мав рішати суд.
Паспартута мучила страшна думка, що в цїлім тім нещастю він провинив ся! Чому не сказав правди пану Фоґови? Коли Фікс виявив єму, хто він і чого їде за паном Фоґом, чому не повідомив о сїм свого пана? Тодї був би пан Фоґ певне дав Фіксови докази своєї невинности, був би єму доказав, що він помиляє ся; на всякий спосіб не був би возив своїм коштом і власним кораблем сего проклятого аґента, що не мав нїчого пильнїйшого, як арештувати Фоґа в хвили, коли той лише вступив на анґлїйску землю. Гадка на ті похибки і необережність не давала бідному Французови нї хвильки спокою. Він плакав, бив головою до стїни!
Панї Ауда і він стояли помимо діймаючого зимна в сїнях цлового дому. Они не хотїли звідтам уступити ся, хотїли ще раз бачити пана Фоґа.
Пилип Фоґ був цїлком зруйнований, і то в хвили коли вже був близько мети. Се увязненє знищило цїлковито удачу єго подорожи. Прибувши 21. грудня двайцять мінут перед дванайцятою до Лїверпуля, мав Пилип Фоґ ще досить часу, бо девять годин і пятнайцять мінут, щоби заїхати до Лондона і явити ся перед осьмою
