в каютї на передї корабля і їв дуже совістно. Очевидно що в таких услівях не мала дорога для него нїчого неприємного. Він користав з неї. Добре їв, прилично мешкав, — оглядав краї а притім потїшав ся, що цїла тота фантастична подорож скінчить ся в Бомбаю.
На другий день по від'їздї з Суеза, 29. жовтня, стрітив Паспарту́ з вдоволенєм на покладї корабля сего чоловіка, до котрого обернув ся в Єгиптї, коли висїв на берег.
— Єсли не помиляюсь, — сказав з приємною усьмішкою, — то се ви мене опроваджували по Суезї?
— Так, — відповів детектив, — я вас пізнаю. Ви служачий того ориґінального Анґлїйця…
— Так, пане…?
— Фікс.
— Пане Фікс, — відповів Паспарту́, — дуже тїшу ся, що бачу вас тут на покладї. А куди їдете?
— Туди куди й ви, до Бомбаю.
— Чудесно! Ви вже коли їздили до Бомбаю?
— О! вже кілька разів, — відповів Фікс. Я в службі компанїї пароходної плавби.
— В такім случаю знаєте добре Індиї?
— Ну… так…, сказав Фікс, — що не хотїв виговоритись.
— Чи Індиї цїкавий край?
— Дуже цїкавий! Там суть мошеї, мінарети, сьвятинї, факіри, паґоди, тигри, вужі, баядерки! Але ви, здаєть ся, будете мати досить часу оглянути край?
— І я гадаю. Бо прошу вас, сеж ясне, що чоловік з здоровим розсудком не може цїле житє скакати з корабля на зелїзницю, а з зелїзницї на корабель, немов для того, що хоче об'їхати землю за 80 днїв! Отже я думаю, що в Бомбаю певне все те устане.
