— Добре. Котра година у вас?
— Одинацята і двацять дві мінути, відповів Паспарту, витягаючи з кишенї величезний, срібний годинник.
— Ваш годинник спізняє ся, сказав пан Фоґ.
— Даруйте пане, але то не може бути.
— Спізняє ся о чотири мінути. Але нехай! Запамятаймо собі лише різницю. Отже від сеї хвилї, від одинацятої години і двацять і девять мінут перед полуднем, 2 жовтня 1872 р., ви в моїй службі.
Сказавши се, встав Пилип Фоґ, взяв капелюх в лїву руку, заложив єго автоматичним рухом на голову і вийшов, не сказавши нї слова більше.
Паспарту чув як двері зачинили ся раз: се виходив єго новий пан; відтак другий раз: єго попередник, Джемс Форстер, вийшов також.
Паспарту лишив ся сам в домі при Севіль-Ров.
Їй Богу, — сказав до себе Паспарту, що з початку був троха здивований, — як бачу то манекіни панї Тіссо мають стілько ж житя, що й мій новий пан.
Манекіни панї Тіссо се воскові фіґурки і були улюбленим видовищем в Анґлїї а порушали ся так складно, що лише не доставало їм мови, аби видавали ся як живі.
За тих кілька хвиль, що був з Пилипом Фоґом, оглянув єго Паспарту скоро, але добре. Мужчина благородної гарної постави, високого росту, котрому додавала краси заживність, міг числити около 40 лїт, мав біляве волосє і за́лички, гладке чоло без слїду зморщин,
