кладах про родичів Нечаїв, Виговських, Золотаренків, Самойловичів та багатьох інших сімей впливових старшин. Адже Іван Богун, починаючи приблизно з 1651 р., став чи не найлегендарнішою особою періоду Визвольної війни, доступаючись хіба самому Хмелю.
Дослідник молодих років Богуна Б. Флоря переконаний, шо найбільш рання звістка про нього датується 1641 р. і шо вона пов язана з так званим «Азовським сидінням», коли донські козаки разом з «низовиками» героїчно обороняли Азов від турецьких військ (1637-1642). Саме тоді, султан Османської імперії Ібрагім І послав під це місто близько 240 тис. чол. війська та 200 бойових кораблів. Козаки відбили 24 атаки і примусили ворога з великими втратами (до 70 тис. чол.) відступити. Одним із загонів, на думку Б. Флорі, шо протистояв кримським татарам на Боровському перевозі через Північний Донець, керував «атаман Иванеп», тобто Богун. Останній діяв там і в наступному, 1642 р. Далі наводяться унікальні свідчення сучасників-«черканеш» Степана (Стеньки), який служив у прикордонному місті Валуйках, та Тимофія Остаф єва, котрий перебував на російській військовій службі. За їх даними, І. Богун на початку 40-х років служив польському королю й отримував звичайну для реєстровця платню. 20 травня 1643 р. джерела зафіксували військову сутичку між російським загоном на чолі з В. Струковим, посланим «для поиску над крымскими татары» з Воронежа на Дон, і кінними «черкасами» в кількості 200 чол. з «старейшиною» І. Богуном та Федьком у районі Козацького перевозу. Після того запорожці перейшли Північний Донець, побували на р. Міус, звідти відправилися у «Дитву». В 1644-1645 рр. Богун повернувся на береги Північного Донця, після того взяв участь у походах проти татар.
З приводу дати початку полковництва І. Богуна не маємо поки шо жодного офіційного документа. У радянській історіографії панувала думка, шо його призначення на цю посаду сталося в 1650 р. Проте М. П. Візир у поширеній з кінця
