його гетьманування опозиції на чолі з І. Богуном, який прагнув не булави, а лише відвернути гетьмана від Москви.
Смерть Б. Хмельницького 27 липня 1657 р. ше більше ускладнила ситуацію у країні. Спочатку І. Богун підтримував спроби Ю. Хмельницького й І. Виговського вести незалежну від Москви внутрішню та зовнішню політику, але коли ті намагалися остаточно розірвати стосунки з Росією і перейти на бік Польщі чи Туреччини, він виступав проти них. Так, він відмовився підписувати Гадяцький трактат, укладений гетьманом І. Виговським з польським урядом 6 вересня 1658 р., за яким Україна мала знову повернутися до складу Речі Посполитої. Разом із славетним запорозьким кошовим Іваном Сірком він відкрито виступає проти Виговського й організовує в 1659 р. повстання проти нього на Лівобережжі та Правобережжі. У 1660 р. Богун виступає також проти положень Слободишенського трактату, який був укладений між Ю. Хмельницьким і польським урядом та передбачав залежність України від Польщі.
Така діяльність І. Богуна, зрозуміло, була не до вподоби королівській владі. їй вдалося схопити його в 1662 р. й відправити до в язниці Мальборг (Марієнборг). Проте наступного року Ян II Казимир, виступаючи у похід на Лівобережну Україну та розраховуючи на авторитет і військовий талант Богуна, звільнив полковника й призначив його командиром козацьких загонів у складі війська правобережного гетьмана П. Тетері. Однак на початку 1664 р. І. Богун, звинувачений у спробі перейти на бік ворогів короля, був по-зрадницькому вбитий шляхтою 17 лютого під Новгородом-Сіверським.
Як бачимо, в біографії Івана Богуна є багато невідомого, неузгоджених між собою фактів. Усе це, безперечно, вимагає нових наукових пошуків, більш об єктивних оцінок, грунтовних студій про визначного військового і політичного діяча періоду Визвольної війни. А завершити характеристику цієї особи нам хотілося б словами вже згадуваного С. К. Кушевича, на думку якого Іван Богун це «одна з найчистіших постатей в козацькій історії».
