відкритим текстом про свою незацікавленість у шведськоукраїнському зближенні й можливому посередництві Стокгольма щодо відносин з Польшею. Відмова пропустити посольство до Швеції мотивувалася тим, шо вже «посланы от государя к королю послы... и толко у государевых великих послов о миру згода будет, ино им в Свею не по что ехать». Позитивне для України навантаження несла також наступна фраза: «А будет згоды не будет, ино в то время и в Свею перепустят». Москву насторожив і стан українсько-турецьких відносин, шо вилилось у занепокоєння, яке чітко простежується за наказами послам до Польщі та України. Обидва посольства мали вивідувати «турецькі вісті» щонайретельніше. Власне, ухвала про відправлення до Чигирина чергових московських послів має бути теж віднесена до безсумнівних заслуг українських дипломатів.
Місія К. Бурляя й С. Мужиловського, таким чином, дістає продовження. Супроводжуючи царських послів А. Матвеева та І. Фоміна, вони не припиняють захищати українські інтереси. Зокрема, С. Мужиловський ущипливо звинуватив Москву у тому, що справжня причина відмови пропустити посольство до Швеції полягала в обізнаності царя про напругу, шо саме виникла між Україною і придунайськими князівствами. Кількома днями пізніше він разом з К. Бурляєм, завуальовуючи справжній стан українсько-турецьких відносин, говорив про ймовірність війни, в якій союзником козаків виступатиме кримський хан, але основна надія покладається на царя.
Ще раз К. Бурляй з являється на дипломатичній ниві у 1655 р. й знову в зв язку з шведською проблемою, котра тепер у нових військово-політичних умовах набуває для України першорядної ваги. Прикметно, шо Б. Хмельницький саме К. Бурляю доручає бути своїм повноважним послом та супроводжувати до Швеції мандрівного абата Данила, який перейшов тоді на українську дипломатичну службу. Але на заваді знову стала Москва, вдруге не пропустивши українське посольство до Стокгольма. Вона відверто не бажала шведсько-
