II, 65, 66, 68). От через те тоді ожили в украјінців слова старішчојі пісні:
Бери ж ти, Галицине, льашськоју стороноју…
А јастану із Москвоју по вельможних панах
і т. д. (вірші 11–14)
Тој же поход 1739 р. нагадујуть і слова:
Шле мене пан до Дунају і т. д. (вірші 15–16)
Окрім того, що тоді Мініх, взьавши Хотин, прьамував до Дунају, — запорозці мусили, јак і в два роки перед тим, — на дубах пројіздити з Дніпрового Лиману морем в гирла Дунајські, отганьати турецькі каторги ј провозити віјську россіјському провізіју (Скальковск. Ист. Нов. Січі, II, 102. 109). Про слова: «а ја ј сам не знају», котрі показујуть, шчо навіть запорозцьам почала огидати задовга ј доволи безпорьадна ј безплодна віјна 1735–1739 рр., — див. далі.
1.Зажурилась Украјіна, бо нічим прожити,
Витоптала Орда кіньми маленькијі діти,
Котрі молодіј у полон заньато (заньала).
Јак заньали, то ј погнали до пана, до Хана.
5.— «Годі тобі, пане брате, гринджоли мальовати[1],
Бери шабльу гостру, довгу, та јди војувати;
Ој, ти станеш на воротьах, а ја в закоулку, —
Дамо тому зтиха лиха[2] та вражому Турку!
Ој, ти станеш з шабелькоју, а ја з кулаками,
10.Ој, шчоб слава не пропала проміж козаками!» —[3]
Ој, козак до ружини, бурлака до друка:
— От це ж тобі, вражиј турчин, з душеју розлука[4]. —
(Запис. в новомоск. повіті, катериносл. губ. Мартинов).
- ↑ При чому тут «гринджолі», — не розуміјемо.
- ↑ Тут шчось наплутано.
- ↑ Вірші 6–16 взьато з пісні про рујіну Січі в 1775 р.
- ↑ Післьа того, јак в віршах 5-9 поставлено розмову між двома христијанами, — в вірші 11 јіх двоје бјетьсьа з турком, при чому один козак, а другого зроблено бурлаком. Певно цеј, 11-иј, вірш мусив бути спершу такиј: «Кинувсь турок до ружини, а козак до друка».
