Сторінка:Політичні пісні украјінського народу XVIII-XIX ст. (1883).djvu/194

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ПРИЛОГИ.

І.

ПИСЬМЕНСЬКІ ВІРШІ ПРО ЗАПОРОЗЦІВ ТОГО ЧАСУ.

Вишче (стор. 42) була згадка про спільність січовиків з пісьменними льудьми на городовіј Украјіні, осередком котрих була кијевська академіја. Цьа спільність не переривалась і в часи Олешковськор Січі. Звісно, тоді украјінскі письменні льуде, вивчені в духовних школах в повази до царів, а надто старші духовні, котрих московську урьад за царьа Петра І і зараз післьа того дуже шанував, јак більш пісьменних, ніж москвини, — дуже не похвальали того, шчо запорожці одступили од „царьа Восточного“ до Бусурмана.[1] Тільки ж вони більш жалкували за те на запорожців, ніж проклинали јіх, і раді були повернути знов до царьа Восточного ј у спілку з городовоју Украјіноју, славне рицарство низове. А коли це ј сталось, то пісьменні льуде в Кијіві показали тому велику радість, котра і вилилась у віршах. Ті вірші, певно, не були не звісні ј у Січі ј мусили показати примір де в чому ј дльа пісень запорожських, де јакі слова в котрих подібні словам в віршах письменських.

Старішчі з таких віршів — Феофана Прокоповича, архијепископа новгородскаго, котриј був колись профессором

  1. Про те ј духовні не були довольні московськими порьадками на Украјіні. По крайнії мірі Орлик писав до Січі, шчо об тім «часто чернци зъ манастырей кіевскихъ и иныхъ украинскихъ, чрезъ Солоникъ купами до горы святой Афонской переходячи и розніи купцы, упевняли и плачь людской объявляли». (К. Стар., 1882, IV, 117). Порівн. в «Трудахъ Кіевск. Дух. Академіи», 1877 г., Дек., 806, звістку про «собственноручное письмо бѣлгородскаго епископа Іоасафа Горленка къ какому то полтавцу, отъ 16 Іюня, 1763 года, между прочимъ съ жалобами на тогдашнее презрѣніе къ малороссіянамъ и пребѣдное отечества состояніе».