Сторінка:Політичні пісні украјінського народу XVIII-XIX ст. (1883).djvu/197

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

чинського.[1] Коли саме тоді запорозці перејшли в московську протекцуіју, то в кијевськиі академії і дуже тому зраділи. Тоді архієпископом в Кијіві був підручник Феофана Рафајіл Зборовськиј, котриј добре захожувавсь і коло академіјі.[2] Він прислав запорожцьам через Вејсбаха лист, в котрому благословльав будувати церкву в Новіј Січі на Підпільніј і дуже хвалив „Воска Запорожського Православныя Святыя Восточныя церкви сыновъ къ церкви божіей горливость“ і т. д.[3] Профессори київські писали вірші, в котрих славили згоду січовиків з царством россуським і виступали проти Ст. Лешчинського ј бунту, котрі всильувавсь внести на Україну Орлик. Вірші ті вставльались в театральні дуі, котрі преставльались студентами ј городьанами в Кііві прильудно ј котрі, певно, бачили і запорожці, шчо пробували там.

Так саме в тој рік (1739), коли по весні Орлик написав шче один лист до Січі, котрі кошові не роспечатавши послав Мініхові, шчо тоді був коло Кирва, мажучи при собі 500 чоловіка запорозців[4], — преставльалась в Кијіві театральна діја «Образъ страстей міра сего», в котріј виведено Россіју, — јак Беллону, Запорожьжьа, јак Марса, а Орлика, јак Бунт.[5] Ось 5 та сцена 2-го акту, в котріј виводьатьсьа всі оці лицедіјі:

«Исходить Беллона хваляся крѣпостію своею и призываетъ къ себѣ воинствующихъ.

Крѣпость моя и сила толь многа повсюду
Коль отъ начатка міра не бяше отнюду.
Сильна и славна въ свѣтѣ предзрюся едина,
Всякаго взираю нища и лицарска сина,
Коль многи грады и царства, коль преславни бяху,
Иже крѣпости своей лѣтъ многихъ желаху.
Азъ вся сія премѣнихъ въ единъ часъ, воскорѣ,
Всякъ вождь: аще на земли, аще и на морѣ.

  1. Петровъ, 71—72, примітка.
  2. Петровъ, 67—86.
  3. Скальковскій, Ист. Н. С., II 64.
  4. Соловьевъ, XX, 154—156.
  5. «Образъ страстей» напечатаныј д. Голубевим в Трудах Кіевс. Дух. Академіи, 1877, № 9: д. Голубів дума, шчо діју цьу не грали в Кіјіві, а шчо вона писана була кијівським вченим дльа Смоленськој і новој школи (тамо ж, 577). Д. Петров, здајетьсьа нам, вірнішче дума, шчо дуа була писана дльа нового будинку кијівськојі академіјі 1739 р. Очерки, 87—88).