|
Моск. Добро ты казакъ! вазми убіерёмъ ихъ тихо. |
Всьа оцьа інтерльудіја дуже підходить не тільки духом својім, а ј словами до повишчих пісень, а најбільш до № 9—10. Порівн. вірш 9 думки козака в інтерльудіјі з віршем 9-м в пісні № 8-го, далі увесь початок і кінець думки з початком і кінцем №-ра 9—10. Підходить також до пісень і те, шчо польак збирајетьсьа бити козаків канчуками, а козак польаків кіјами. (Див. напр. на стор. 94: Ось льашок до канчука, а козак до друка).
Видно, шчо тоді ј козацькі пісні були звісні профессорові, шчо писав інтерльудіју, ј інтерльудіја була звісна козакам. Такі намови письменних льудеј з Кијева мусили піддержувати в Січі тој дух, јакиј видно в пісньах №-ра 9—10-го. Проте інтересно, шчо ј Довгалевськиј, показујучи вже в 1736 р. запорожцьа, шчо повернувсь тільки недавно з під Турка, вклада јому слова, в котрих козак не дуже то радиј тому, шчо знајшов на матері старенькіј, Украјіні, — ј навіть слова, шчо „вже тепер нема добра всьуди!“ Так і пісньа №-ра 9—10 не змінила старих слов: „зажурилась Украјіна, шчо нігде прожити!„
Тількі ж јак в пісні козацькіј, так і в профессорськіј інтерльудіјі журба за долеју матері Украјіні не доводила до думки про те, јак би поправити ту дольу, — а поверталась тільки на те, шчоб зірвати злість на Туркові, а шче більше на Льахові, — котрому ј у пісні, ј в інтерльудіјі запорожець радиј „кіјем козацьким по ребесам дати!“ Це послідок того, шчо на Украјіні тоді не було мај же другојі науки, окрім науки церкви Восточнојі, Православнојі!
- ↑ Труды Кіевск. Духовной Академіи. 1865. Февраль, 354—328. (Мистеріи и комедіи учителя піитики въ Кіевской Академіи, іеромонаха Митрофана Довгалевскаго. 1736—1737). Петровъ, Очерки, 70—72,
