шчини післьа Б. Хмельницького најбільш розширена по обидва боки Дніпра пісньа про те, јак голота побила дука, котриј з нејі насміхајетьсьа.[1] Видно, шчо народ украјінськиј в ті часи најбільш заинтересовавсь суперечкоју з својіми ж таки старшими, дуками, котрих чернь і запорозці побили в часи Чорнојі Ради в Ніжені в 1663 р.
- ↑ Печатні варјанти в Метлинського, 449; в основѣ 1861, Авг. 100; у Чубинського, Труды Экспедиц. въ Югозап. краѣ 955–957; у нас јесть чотирі рукописних варјанта. Ми думајемо, шчо буде не злишнім привести тут два з наших варіантів з правого боку Дніпра, з котрих другиј вже прилагодивсь до бурлацького побиту:
1)Ој, у лузі, при березі
Калина цвіте, —
Ој, десь же наш пан отаман
З козаками пје.
А чорна хмара наступаје,
Став дошчик іти.
— «Позволь, батьку-отамане,
Та ј намети спјасти.» —
Ој, которијі багатијі
У наметі сіли,
А біднијі да козаченьки
На дошчі сіли (2)
Іде багач, іде дукач,
Насміхајетьсьа:
— За шчо ж таја голотонька
Напивајетьсьа? — (2)
— «А позволь, брате-отамане,
За чуба взьати.» —
Один бере да ј за чуба
Другиј бје дула (в груди)
Ој, вирвавсьа вражиј дука
Пішов не огльадавсьа,
Десьатому заказував,
Шчо б не сміјавсьа. (2)(Зап. в с. Будаках, акерманськ. пов. бесарабськ. губ., од рибалки Христофора Курочки, М. Ганіцькиј в 1874 р.),
2)Ој, у лузі, при березі
Калина цвіте, —
Ој, де-же наш пан отаман
З козаками пје.
Ој, пје же він горілочку
Шче ј солодкиј мед, —
Мандрује він з козаками
Та ј на сам перед.
Стала хмара наступати,
Став дошчик іти.
— «Благослови, отамане,
Намет напјасти.» —
Ізопјали бурлачіја
Червониј намет, —
Посідали круг намета,
Пјуть горілку-мед.
Которијі богатијі,
У наметі сіли,
Сердечнијі сермјажнијі
Та ј не посміли,
Взьали кварту меду з жарту,
На дошчі сіли.
Пријшов до јіх отаман јіх
Та ј жалује јіх: —
Скинув з себе зелен жупан,
Направ намет јім
— «Ој, шчоб же ти, отамане,
По вік панував,
Шчо над нами сермјажними
Цеј намет напјав.» —
Іде козак, іде дукач
Насміхајетьсьа: —
За шчо ж таја голотонька
Напивајетьсьа? —
Јіден бере за чуприну
Другиј дулом бје —
Не јди, не јди, вражиј сину,
Де голота пје!»(Запис. в Романовці, в сквирськ. пов. кијівськ. губ. в 1875 р.).
і другі зовсім книжні пісні про Почајів) Лисенко, Збірник Укр. Пісень, I № 1).
