Перейти до вмісту

Сторінка:Політичні пісні украјінського народу XVIII-XIX ст. (1883).djvu/29

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

шчини післьа Б. Хмельницького најбільш розширена по обидва боки Дніпра пісньа про те, јак голота побила дука, котриј з нејі насміхајетьсьа.[1] Видно, шчо народ украјінськиј в ті часи најбільш заинтересовавсь суперечкоју з својіми ж таки старшими, дуками, котрих чернь і запорозці побили в часи Чорнојі Ради в Ніжені в 1663 р.

    і другі зовсім книжні пісні про Почајів) Лисенко, Збірник Укр. Пісень, I № 1).

  1. Печатні варјанти в Метлинського, 449; в основѣ 1861, Авг. 100; у Чубинського, Труды Экспедиц. въ Югозап. краѣ 955–957; у нас јесть чотирі рукописних варјанта. Ми думајемо, шчо буде не злишнім привести тут два з наших варіантів з правого боку Дніпра, з котрих другиј вже прилагодивсь до бурлацького побиту:

    1)Ој, у лузі, при березі
    Калина цвіте, —
    Ој, десь же наш пан отаман
    З козаками пје.
    А чорна хмара наступаје,
    Став дошчик іти.
    — «Позволь, батьку-отамане,
    Та ј намети спјасти.» —
    Ој, которијі багатијі
    У наметі сіли,
    А біднијі да козаченьки
    На дошчі сіли (2)
    Іде багач, іде дукач,
    Насміхајетьсьа:
    — За шчо ж таја голотонька
    Напивајетьсьа? — (2)
    — «А позволь, брате-отамане,
    За чуба взьати.» —
    Один бере да ј за чуба
    Другиј бје дула (в груди)
    Ој, вирвавсьа вражиј дука
    Пішов не огльадавсьа,
    Десьатому заказував,
    Шчо б не сміјавсьа. (2)

    (Зап. в с. Будаках, акерманськ. пов. бесарабськ. губ., од рибалки Христофора Курочки, М. Ганіцькиј в 1874 р.),

    2)Ој, у лузі, при березі
    Калина цвіте, —
    Ој, де-же наш пан отаман
    З козаками пје.
    Ој, пје же він горілочку
    Шче ј солодкиј мед, —
    Мандрује він з козаками
    Та ј на сам перед.
    Стала хмара наступати,
    Став дошчик іти.
    — «Благослови, отамане,
    Намет напјасти.» —
    Ізопјали бурлачіја
    Червониј намет, —
    Посідали круг намета,
    Пјуть горілку-мед.
    Которијі богатијі,
    У наметі сіли,
    Сердечнијі сермјажнијі
    Та ј не посміли,
    Взьали кварту меду з жарту,
    На дошчі сіли.
    Пријшов до јіх отаман јіх
    Та ј жалује јіх: —
    Скинув з себе зелен жупан,
    Направ намет јім
    — «Ој, шчоб же ти, отамане,
    По вік панував,
    Шчо над нами сермјажними
    Цеј намет напјав.» —
    Іде козак, іде дукач
    Насміхајетьсьа: —
    За шчо ж таја голотонька
    Напивајетьсьа? —
    Јіден бере за чуприну
    Другиј дулом бје —
    Не јди, не јди, вражиј сину,
    Де голота пје!»

    (Запис. в Романовці, в сквирськ. пов. кијівськ. губ. в 1875 р.).