добиватись змислу иншого варјанта, вривка, а то ј цілојі пісні з тих, котрі ідуть далі в ціј частині нашого виданьньа.
Тільки ж все таки ј між пісньами ціјејі несчасливојі доби јесть прехороші пісні по складу ј по думкам, — а најголовнішче: коли зібрати јіх до купи та з великим числом варјантів, (јак це таки посчастило зробити ј нам, дьакујучи праці стільких наших земльаків), — то ј ці пісні стајуть дуже вартим матерјалом дльа науки про житьтьа ј думки украјінського народу в XVIII ст. Ці пісні дуже доповньајуть, а де в чому примушујуть і зовсім перемінити ті думки, котрі звичајно говорьать в россіјському письменстві про змисл украјінськојі історіјі.
Звісно, шчо цьа історіја росказујетьсьа звичајно не стільки з думкоју про самиј народ украјінськиј, скілько з думкоју про користь россіјськојі держави, або навіть просто царів россіјських. Через те звичајно увесь змисл історіјі Украјіни з XVI до XVIII ст. зводитьсьа на те, шчо, ось, мовльав, украјінці стілько то терпіли од татар, турків і льахів, так то бились з ними, аж поки не пристали (або јак частішче кажуть: — вернулись) до природніх својіх царів, московських, — під державоју котрих всі нужди украјінського народу були задовольнені; коли ж були јакі недовольні на Украјіні, то, мовльав, то були або нечесні змінники, або безпоправні гультьајі, котрі нудились порьадком, јакого требувала порьадна держава московська, або запанілі, зопсовані польським шльахотством, льуде, котрі бажали собі волі, шчо б гнітити простиј народ, котриј би то не тільки не втратив нічого, а шче јавно виграв з того, шчо зникли осібні козацькі порьадки на Украјіні та шчо вона підіјшла під мірку, спільну з усіма другими крајінами московського царства. Таку ману про народ украјінськиј пушчено було шче в XVIII ст., тоді саме, јак царі московські в кінець ламали украјінські виборні порьадки. Так царицьа Катерина II, скасовавши ці порьадки, наказувала гр. Петру Румьанцеву, назначенному предсідателем Малороссіјськојі Коллегіјі: «Осталось еще упомянуть объ одномъ пунктѣ, который, особливо при учрежденіи нынѣшняго въ Малороссіи новаго правленія заслуживаетъ нѣкотораго полититическаго примѣчанія. Состоитъ оный въ упомянутой сокровенной ненависти тамошняго народа противъ здѣшняго, который опять, съ своей стороны, пріобыкъ оказывать не-
